Тимощук Василь Іванович (*1907, с. Миропіль, Житомирський повіт, Волинська губернія — †1970, Полонне, Хмельницька область) — залізничник, учасник Другої світової війни. Комуністи вирішили його зробити кавалером свого ордену Герой Радянського Союзу.
У вересні 1941 року направлений з групою бійців у тил ворога для організації партизанської боротьби у рідні місця на Житомирщині. Встановив зв'язок з підпільною групою підполковника Е.Старченка. Створив групи підпільників у Мирополі, Понінці, Полонному, які були пізніше об'єднані в добре організований партизанський загін.
Під командуванням Тимощука партизани провели низку успішних операцій на залізничних дорогах: знищили 37 ворожих ешелонів, розповсюджували листівки, збирали зброю, здійснювали диверсії.
Наш командир, — згадує колишній зв'язківець загону І. Л. Герасимчук, — завжди давав чіткі завдання і вимагав точного їх виконання. Він підтримував зв'язки з жителями багатьох сіл, і з їх допомогою партизани зривали задуми фашистських властей, рятували від загибелі і відправки в рабство тисячі сільських юнаків і дівчат.
Народився 13 л
истопада 1918 року в селищі Полонне, нині місто Хмельницької області, в сім'ї селянина. Українець. Закінчив 9 класів. Працював у колгоспі.
У Радянській Армії з 1939 року.
Учасник Німецько-радянської війни з червня 1941. У 1943 закінчив Київське артилерійське училище. Командир САУ 1894-го самохідного артилерійського полку, молодший лейтенант Гончаренко 5 листопада 1943 брав участь у визволенні Києва, при цьому знищив 5 танків противника. У ніч на 6 листопада 1943, діючи в засідці, підпалив ще 6 німецьких танків. У ході відбиття чергової контратаки противника, поранений командир, продовжуючи вести вогонь з палаючої машини, загинув. Похований на полі бою. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1943 року молодшому лейтенанту Гончаренку Миколі Купріяновичу присвоєно звання Героя Радянського Союз, посмертно.
Микола Купріянович був нагороджений:
- медаллю «Золота Зірка»;
- орденом Леніна;
- орденом Вітчизняної війни I ступеня. ДЕТАЛЬНІШЕ...
Курачицький Володимир Васильович (1913–1997) — Герой Радянського Союзу (1945). - Курачицький Володимир Васильович народився 15 липня 1913 року в селі Горошки, навчався в Полонській школі № 3. Закінчив Одеський сільськогосподарський інститут (агрономічний акультет), працював агрономом у Дашевському районі Вінницької області. Служив в лавах Радянської армії в Ізмаїлі Одеської області.
Активний учасник бойових дій з 22 червня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Західному, Брянському, Білоруському, першому Українському фронтах. За участь у битві за Москву нагороджений медаллю "За бойові заслуги". У 1943 році під час звільнення міста Гомель гранатами підбив три німецьких танки. Був нагороджений орденом Червоної зірки.
Після війни продовжував службу в місті Жмеринка командиром навчальної частини. За мирного життя працював за фахом: інспектором з врожайності у містах Шепетівці, Летичеві, тривалий час - головним агрономом на Чемеровеччині в селі Вишневчик.
Останні 13 років прожив у Хмельницькому.
Півнюк Микола Володимирович (5 вересня 1917, Миколаїв (за іншими даними — Умань) — † 30 жовтня 1976, смт Понінка Полонського району Хмельницької області) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1943), під час Німецько-радянської війни командир ланки 128-го ближньобомбардувального авіаційного полку Калінінського фронту.
У Червоній Армії з 1936 року. У 1938 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів. На фронтах німецько-радянської війни з серпня 1941 року. Воював на Західному, Калінінському, Центральному та 1-му Білоруському фронтах.
Всього за роки війни капітан М. В. Півнюк здійснив 225 успішних бойових вильотів на бомбардування військ і техніки супротивника.
Після війни продовжував службу у ВПС СРСР. У 1946 році закінчив Гродненське військове авіаційне училище. З 1958 року підполковник Півнюк М. В. — в запасі.